Дії у разі надзвичайної ситуації

ВАЖЛИВО:
Кризові етапи
Перший етап — сигнальний. Характеризується появою невеликих повідомлень у мас-медіа. Якщо органи державної влади залишаються чутливими до настроїв стейкхолдерів та моніторять висвітлення у ЗМК «проблемних» тем та відповідні тенденції у висвітленні, є можливість прогнозувати розвиток ситуації. Рішення органів влади «не чіпати тему» не зупинить ЗМІ — вони подаватимуть версії, інтерпретації, чутки.
Другий етап — зондування. Характеризується тим, що тут можна перехопити ініціативу і задати напрям розвитку теми. Відсутність відповіді призводить до небажаних реакцій і того, що інтерпретацію ситуації контролюватимуть ЗМІ протягом усього періоду розвитку кризи.
Третій етап — гострий. Характеризується найкоротшим і найбільш інтенсивним сплеском кризи, коли проблема перетворюється на справжню кризу. ЗМІ починають повідомляти про фінансові, ресурсні, людські збитки/шкоду. Це той етап, коли слід «виходити з кабінетів».
Четвертий етап — підхоплення. Характеризується тим, що всі ЗМІ намагаються висвітлити тему кризи. На цьому етапі може здаватись, що висвітлення кризи виходить з-під контролю і найважливішим є присутність у ЗМІ зі своєї позицією та узгодженість коментарів, які виходять від органу влади.
П'ятий етап — хронічний. Характеризується тим, що мас-медіа намагаються повертатись до теми, з'ясовуючи проблеми вини і відповідальності, а також долі потерпілих.
Перевага успішної діяльності органу державної влади тут може бути, коли відповідальність орган бере на себе, а потерпілим надає допомогу.
Шостий етап — відновлення репутації. Характеризується тим, що журналісти узагальнюють і з'ясовують, що зроблено, щоб криза не повторилась. Це етап, пов'язаний із винесенням уроків на майбутнє і вдосконаленням.
Органи влади, як правило, мають справу з суспільними кризами та їх наслідками. Такі справедливо вважаються найбільш небезпечними. Завдання комунікацій — прогнозувати і запобігати конфліктним положенням, в крайньому випадку — нейтралізувати втрати, яких зазнали.
Сем Блек, класифікуючи кризи, запропонував оригінальний підхід, розділивши їх з погляду PR на «відоме невідоме» і «невідоме невідоме».
«Відоме невідоме» — це тип неприємностей, що виникають через саму природу органу або служби.
«Невідоме невідоме» — трапляються катастрофи й аварії, які ніхто не може передбачити.
З початком кризової ситуації слід зробити наступні невідкладні кроки:
— зайняти чітку, недвозначну позицію;
— привернути на свою сторону якомога більше прихильників;
— активізувати підтримку третіх сил;
— організувати присутність на місці події керівників високого рангу;
— централізувати комунікації, контролювати отримання та розповсюдження інформації;
— налагодити співпрацю зі ЗМІ;
— планувати стратегію дій після кризи;
— здійснювати постійний моніторинг ситуації та коректування дій.

БОРОТЬБА З ЧУТКАМИ
До основних причин виникнення чуток відносяться:
— різнобій і різноплановість інформації про подію;
— тривала затримка в ухваленні рішення;
— паніка;
— наявність організаційних проблем.

1. Намагайтеся уникати ситуацій, що породжують чутки
До них відносяться:
— нестача офіційної інформації та повідомлень з першоджерел;
— неповні повідомлення з першоджерел;
— підвищений рівень вимог і побоювань громадськості;
— помилкова інформація, що породжує сумніви;
— відсутність уваги до вимог особи (людина отримує задоволення від володіння «інформацією для внутрішнього користування»);
— затягування ухвалення рішень щодо серйозних питань;
— відчуття неможливості вплинути на свою долю;
— наявність великих організаційних проблем;
— конфлікти організації і окремих осіб.
Застосовуйте активні заходи боротьби з чутками